але Гаррі Мелі, що чувъ про житье Олівера о̂дъ своєи матери, пригадавъ собѣ скоро, що се за жидъ.
— Куды утѣкъ? — спытавъ о̂нъ и ро̂вночасно по̂днявъ здорову ломаку, що случайно на земли лежала.
Оліверъ вказавъ сторону, куды — якъ видѣвъ — оба утекли, и додавъ, що о̂нъ що-лишь передъ хвилею стративъ ихъ зъ очей.
— То мы ихъ о̂дшукаємо! — сказавъ Гаррі. — За мною, а держѣть ся близько коло мене, якъ лише можете!
О̂нъ скочивъ при тыхъ словахъ черезъ пло̂тъ и побѣгъ такъ скоро, що прочи̂ ледви могли за нимъ встигнути. По ко̂лькохъ хвиляхъ прилучивъ ся до нихъ Льосбернъ, що якъ-разъ вертавъ зъ проходу до дому, и зачавъ кричати зъ всѣхъ силъ, бо не знавъ, о що ходить. Ажь тогды всѣ станули, щобы о̂до̂тхнути, коли Гаррі звернувъ въ ту сторону пасовиска, котру єму показавъ Оліверъ, и старанно зачавъ перешукувати ровы и плоты. Тогды инши̂ мали часъ здогонити єго и оповѣсти Льосбернови, на кого то ловы.
Даремно шукали. Навѣть свѣжихъ слѣдо̂въ не найшли. Вко̂нци станули на мало̂мъ горбку, зво̂дки було видко далеко поля и пасовиска довкола. По лѣво̂й руцѣ було мале село; але ти̂, за котрыми гонили, не могли бы въ жаденъ спосо̂бъ такъ скоро перебѣгти пасовиско и скрытись въ селѣ. По друго̂мъ боцѣ припирали до пасовиска густи̂ корчѣ, але такожь годѣ було вѣрити, щобы они такъ скоро до нихъ добѣгли.
— То мабуть тобѣ снилось, Оліверъ, — сказавъ Гаррі Мелі, о̂двѣвши єго на бо̂къ.
— Нѣ, пане, не снилось, — о̂дповѣвъ хлопець зъ жахомъ — я видѣвъ єго дуже добре, видѣвъ обохъ такъ добре, якъ отъ теперь васъ виджу.