павъ ся, а щурѣ, хробы и вогко̂сть надо̂псули палѣ, на котрыхъ спочивавъ, такъ що значна часть будынку впала въ воду, а проча часть высѣла надъ темною водою и ждала на таку саму судьбу.
Передъ симъ будынкомъ станула поважна пара мовчки, коли якъ разъ далеко загремѣло и сильный дощь пустивъ ся.
— О̂нъ мабуть десь ту буде, — сказавъ Бумбль, спозыраючи на кусень паперу, що мавъ въ руцѣ.
— Хто тамъ? — оббівавъ ся голосъ зъ горы.
Бумбль глянувъ въ гору и побачивъ, якъ хтось зъ другого поверха дививъ ся въ низъ.
— По̂ждѣть хвилину, — сказавъ той — я заразъ зо̂йду.
— Чи то о̂нъ? — спытала панѣ Бумбль, а чоловѣкъ єи притакнувъ головою.
— Не забудь, що я тобѣ казала, — сказала панѣ дальше — говори такъ мало, якъ лише можешь, бо инакше зрадишь насъ заразъ.
Бумбль, що дививъ ся на до̂мъ зъ великою обавою, хотѣвъ высказати сво̂й сумнѣвъ, чи взагалѣ добре въ таку пору вступати до него, коли Монкъ спинивъ єго въ то̂мъ, отворивъ скоро дверѣ, передъ котрыми стояли и рукою казавъ имъ по̂йти.
— Скоро! — крикнувъ о̂нъ нетерпеливо и тупнувъ ногою. — Не задержуйте мене ту!
Панѣ Бумбль, що зразу дрожала, во̂йшла смѣло до середины, а єи чоловѣкъ, що встидавъ ся чи лякавъ ся зо̂стати, по̂шовъ за нею, але очевидно дуже занепокоєный и безъ тои поваги, якою о̂нъ звычайно о̂дзначавъ ся.
— Чого до чорта стояли вы ту на дворѣ на дощи? — сказавъ Монкъ до него, засуваючи зновъ дверѣ.