— Слухайте! — крикнувъ о̂нъ наляканый — слухайте, якъ гремить и трѣщить, якъ бы въ сто пеклахъ, де чорты ховають ся, гомо̂нъ о̂дбивавъ ся. Прокляти̂ громы, ненавиджу ихъ!
Помовчавъ хвилину, а коли наразъ о̂днявъ руки о̂дъ лиця, замѣтивъ панъ Бумбль, що блѣдый бувъ якъ стѣна, и охлялый. Бумбль ажь самъ несказано злякавъ ся.
— Я маю неразъ таки̂ напады — сказавъ Монкъ замѣтивши переполохъ бѣдного надзорника дому, — и то гро̂мъ неразъ выкликує у мене ти̂ напады. Не зважайте на се; на теперь вже се минуло.
Зъ тыми словами вылѣзъ о̂нъ по сходахъ, замкнувъ скоро о̂конницѣ комнаты, до котрои впровадивъ Бумблѣвъ, спустивъ лѣхтарню, що висѣла на шнурку на стели, и блѣде свѣтло освѣтило старый сто̂лъ и три приставлени̂ сто̂льцѣ. Коли усѣли, сказавъ:
— Чимъ скорше зачнемо про справу говорити, тымъ лѣпше для насъ всѣхъ. Чи жѣнка знає, о що ходить?
Пытанье було звернене до пана Бумбля, але панѣ Бумбль скорше обо̂звалась и заявила, що цѣлкомъ докладно знає, по що прийшла.
— О̂нъ сказавъ, що вы були того вечера у старои вѣдьми, коли она вмирала, и она вамъ щось сказала —
— О матери хлопця, котрого знаєте, — перервала єго панѣ Бумбль. — Такъ, пане.
— Перше пытанье таке: — сказавъ Монкъ — що она вамъ сказала?
— То друге пытанье, — замѣтила панѣ Бумбль дуже споко̂йно — а перше пытанье таке: що дасте за тайну?