Сторінка:Дікенс К. Оліверъ Твістъ (Львів, 1891).pdf/257

крокъ назадусь, бувъ бы певно впавъ въ низъ. О̂нъ засвѣтивъ свою лѣхтарню, ступивъ мовчки на драбину, а жѣнка злѣзала за нимъ. Вко̂нци зачавъ злазити и Монкъ, послухавши передъ тымъ, чи не чути якого иншого голосу; та нѣчого не було чути, лише вода шумѣла и дощь. Перейшли помалу и осторожно комнату на долѣ, бо Монкъ лякавъ ся найменшои тѣни, а Бумбль, держачи лѣхтарню стопу надъ землею, все оглядавъ ся боязко за спадаючими дверми. Монкъ отворивъ браму, подружье на прощанье кивнуло свому непевному знакомому головою и выйшло на дво̂ръ въ темноту.

Якъ лише надзорникъ дому и жѣнка єго о̂до̂йшли, Монкъ — якъ видко було: великій ворогъ самоты — закликавъ хлопця, що десь бувъ сховавъ ся, казавъ єму ити зъ лѣхтарнею впередъ и вернувъ въ комнату, зъ котрои що лишь выйшовъ.

 

---

 

ГЛАВА ТРИЦЯТЬ СЕМА.

Выступають давни̂ знакоми̂, а Фажинъ и Монкъ сходять ся разомъ.

 

Може двѣ годины по̂знѣйше того вечера, коли склалось се, що було розказане въ попередно̂мъ уступѣ, збудивъ ся Сайксъ и спытавъ, котра година. Комната въ котро̂й о̂нъ лежавъ, не була та сама, зъ котрои выбиравъ ся на розбо̂й въ Черці, хочь и находилась она не далеко о̂дъ давного мешканя. Бувъ то ще го̂ршій будынокъ, а свѣтло падало лише черезъ одиноке о̂кно въ дасѣ, що выходило на вузку и брудну улицю. Такожь були и ро̂зни̂ инши̂ признаки, що Сайксъ зо̂йшовъ на