Лице Рожѣ почервонѣло; але она нѣчого не о̂дповѣла на сю замѣтку (може тому, що нѣхто бы бувъ єи не поперъ) и такъ Гаррі Мелі и Ґрімвіґа выбрано членами комітету.
— Розумѣє ся, мы лишимось такъ довго въ мѣстѣ, — сказала панѣ Мелі — поки не побачимо, що зъ нашихъ старань не буде жадного успѣху. Я въ то̂й справѣ, що насъ всѣхъ обходить, не пожалую нѣ труду, нѣ кошто̂въ и радо тутъ зо̂стану, — єсли треба, то й ро̂къ цѣлый, якъ довго лишь буде яка надѣя.
— Добре, — сказавъ Бравнльовъ — але я такъ и читаю на вашихъ лицяхъ, що хочете мене спытати, чому я не старавъ ся розслѣдити оповѣданя Олівера, та выѣхавъ такъ нагло за границю. Такъ позвольте менѣ зажадати о̂дъ васъ: не пытайте мене о се скорше, поки я самъ не узнаю за о̂дповѣдне, розповѣсти вамъ всю исторію. Вѣрте менѣ, моє жаданье не безпо̂дставне. Бо єсли бы я инакше собѣ поступивъ, то може збудивъ бы у васъ надѣѣ, котри̂ бы нѣколи не сповнились и выкликали бы лише ро̂зни̂ клопоты и розчарованя, котрыхъ и такъ вже не мало. — Моє панство, насъ кличуть до вечерѣ, а Оліверови, що сидить въ сусѣдно̂й комнатѣ, буде вко̂нци здаватись, що вже намъ надоѣвъ и що мы вже выдумали якій спосо̂бъ, выпхати зновъ єго въ свѣтъ.
При тыхъ словахъ подавъ старый панъ пани Мелі руку и запровадивъ єи до ѣдальнѣ; Льосбернъ по̂шовъ зъ Рожею и такъ нарада ско̂нчилась.
