тину зъ єго крови, що въ молодо̂мъ вѣку вернула до Бога, а мене покинула самого на свѣтѣ; — бо о̂нъ, ще хлопцемъ, разомъ зо̂ мною клячавъ у ло̂жка своєи єдинои вмираючои сестры того дня, коли она мала зо̂стати моєю жѣнкою, та Богъ инакше захотѣвъ; — бо я о̂дъ того часу ажь до єго смерти цѣлымъ серцемъ прилягъ до него мимо єго нещасть, мимо єго блудо̂въ; — коли єго згадаю, то будять ся въ менѣ всѣ найдорожши̂ спомины; — отсе причины, для котрыхъ я теперь зъ вами ласкаво обходжусь, — зъ вами, Едвардъ Ліфордъ; вы повинни̂ соромитись, що того имени такъ него̂дни̂.
— Въ якій тутъ звязи моє имя зъ цѣлою справою? — сказавъ Монкъ, котрый здивувавъ ся дуже, побачивши таке зворушенье пана.— Що въ мене имя значить?
— Вже жь, оно у васъ нѣчо не значить, — о̂дповѣвъ Бравнльовъ. — Але се було ваше имя, а я якъ почую єго зъ чужихъ устъ, то хочь я старый и давни̂ то часы, а таки серце въ менѣ запалюєсь и дрожитъ. Я дуже-дуже радъ, що вы єго замѣнили на инше.
— Все те дуже гарно, — сказавъ Монкъ по довго̂мъ мовчаню, по̂дчасъ котрого о̂нъ хитавъ ся на своимъ сто̂льци, а Бравнльовъ зъ очима, закрытыми рукою, сидѣвъ біля него. — Але чого вы о̂дъ мене хочете?
— Вы маєте брата. Якъ я ишовъ на улици зъ вами и шепнувъ вамъ до уха єго имя, то вже се одно спонукало васъ, що здивовани̂ и налякани̂ прийшли вы тутъ за мною.
— Я не маю жадного брата. Вы знаєте, що я бувъ одинакъ, знаєте се такъ добре, якъ и я.
— Послухайте впередъ, що я знаю, а тогдѣ инакше будете говорити; зважайте лишь на се, що я вамъ буду говорити. Вже-жь, я знаю, що вы були єдинымъ и дуже неприроднымъ потомкомъ сего нещасного подружья, до