хлопцѣвъ, чи богато людей було нинѣ при вѣшаню на шибеницю, а Оліверъ ще бо̂льше здивувавъ ся, коли зъ о̂дповѣдей хлопцѣвъ догадавъ ся, що они оба тамъ були. О̂нъ не мо̂гъ собѣ представити, якъ они по-при те, що ходили дивити ся на вѣшанье, могли ще такъ богато зробити.
По снѣданю панъ, веселый, и оба хлопцѣ стали забавляти ся дуже незвычайною грою. Старый повкладувавъ у кишенѣ табакирку, нотесъ та годинникъ, припявъ до сорочки грудну шпильку, перевѣсивъ черезъ шию ланцюшокъ о̂дъ годинника, застегнувъ добре халатъ, почавъ ходити сюды й туды по комнатѣ, поставкувавъ десь-колись, мовь-бы глядѣвъ на выставы склепо̂въ, оглядавъ ся ненастанно довкола, наче-бъ лякавъ ся злодѣѣвъ, та мацавъ свои кишенѣ, якъ бы хотѣвъ пересвѣдчити ся, чи що єму не щезло, а все те робивъ такъ смѣшно и природно, що Оліверъ ажь заходивъ ся о̂дъ реготу. Мѣжь тымъ оба хлопцѣ йшли въ слѣдъ за старымъ и коли о̂нъ то̂лько оглянувъ ся, заразъ щезали о̂дъ него такъ скоро, що годѣ було надивуватись. Наконець „майстеръ“ наступивъ єму нѣбы случайно на ногу, а Чарль Бетсъ надбѣгъ тымчасомъ зъ-заду и при то̂мъ о̂дняли въ него хустину до носа, годинникъ, табакирку, шпильку и инше, а все се стало ся такъ зручно, що Оліверъ ледви мо̂гъ се завважати. Коли старый почувъ руку въ кишени, то значилось, що злодѣй зловленый, и тогдѣ зачиналась забава на-ново.
Вже ко̂лька разо̂въ повторили тую гру, якъ прийшли у о̂двѣдины до молодыхъ паничѣвъ двѣ молоди̂ дамы. Одна звала ся Бетсі, друга Нансі. Волося у нихъ було невычесане, а обувь и панчохи вытерти̂ й латани̂. Не о̂дзначали ся красою, але на лицяхъ мали румянцѣ и выглядали крѣпко й весело. Поводили ся дуже во̂льно