ся зъ рукъ ключника и кричавъ разъ-по-разъ, а голосъ єго пробивавъ груби̂ муры и звучавъ въ ухахъ Бравнльова й Олівера такъ довго, поки не выйшли на подво̂рьє.
Они не могли сейчасъ выйти зъ вязницѣ. Оліверъ мало не зо̂млѣвъ и бувъ такъ ослабленый, що година минула, закимъ мо̂гъ по̂ти дальше.
Вже днѣло, коли выйшли зъ вязницѣ. Товпа людей уже зо̂бралась на улици, о̂кна були набити̂ людьми; ти̂ курили и картами забивали часъ; товпа на улици попихалась, тручалась и жартувала. Цѣла околиця здавалась веселою, живою картиною, а въ серединѣ єи ставлено страшни̂ приряды, котри̂ нагадували проступокъ, судъ, бо̂ль и смерть.
Що ще лишаєсь оповѣсти, розкажу въ ко̂лькохъ словахъ.
Ще три мѣсяцѣ не минуло, а Рожа Флємінґъ и Гаррі Мелі повѣнчались въ сельско̂й церковци, въ котро̂й молодый духовный обнявъ мѣсце. Того самого дня спровадились они до нового и привѣтного мешканя. Панѣ Мелі замешкала у нихъ, щобы послѣдни̂ днѣ свого житя провести въ радости, якои могла старушка зазнати на видъ щасливого подружя, котрому посвятила всю свою минувшо̂сть и всѣ свои силы, щобы єго выховати и щасливымъ зробити.
Монкъ и мати єго такъ прогайнували маєтокъ, якій загарбали, що для него и для Олівера по ро̂вно̂мъ по-