було можна представити собѣ єго ще зъ кайданами на рукахъ и ногахъ.
О̂нъ розсѣвъ ся выго̂дно.
— Що ту дѣє ся? — говоривъ о̂нъ дальше. — Чому ты збыткуєшь ся надъ хлопцями, ты ненасытный скупарю-злодюго? Я лише дивую ся, що они тобѣ горла не прорѣжуть, бо я давно зарѣзавъ-бы тебе, якъ-бы я такъ бувъ въ ихъ шко̂рѣ та ще й твоимъ ученикомъ. Правда, не до̂ставъ бы я нѣчого за твою шко̂ру та кости, бо ты до нѣчого, хиба щобы показувати тебе якъ потвора въ спиритусѣ, але такихъ великихъ бутлѣвъ нема.
— Тихше, тихше, пане Сайксъ — перервавъ жидъ дрожачи. — Не кричѣть такъ голосно!
— Я тебе навчу! тобѣ завсѣгды мухи въ носѣ та не сиди лише тихо! Ты знаєшь моє про̂звище, я єго не зганьблю, якъ прийде на то часъ.
— Ну, вже добре, добре, Біль Сайксъ — сказавъ жидъ поко̂рно по̂дходячи — вы чогось зло̂сни̂.
А Біль єго вдруге обсыпавъ такими докорами та послѣдными словами и згадавъ при то̂мъ таки̂ по̂дозрѣни̂ справы, що жидъ зо̂ страхомъ глянувъ на него и на обохъ хлопцѣвъ скоса, якъ-бы пытавъ, чи о̂нъ не збожеволѣвъ случайно. Біль махнувъ такъ рукою, якъ бы вязавъ петлю за лѣвымъ ухомъ, пото̂мъ наклонивъ голову на праве плече, а сей знакъ розумѣвъ мабуть жидъ дуже добре. О̂дтакъ зажадавъ Біль горѣвки та пригадавъ, щобы лишь не по̂дсыпали въ ню отруты. О̂нъ сказавъ се на шутку, но єсли-бы мо̂гъ бувъ видѣти страшный поглядъ жида, якъ той ишовъ по горѣвку до шафы, то безперечно подумавъ бы, що осторога не була злишною.
Выхиливши ко̂лька чарокъ горѣвки, рѣшивъ ся о̂нъ