шини, в управах в Січі, паланках, курінях, школах, навіть в трапезах по куренях.
Таким порядком запорожська громада в свойому политичному укладі доходила до певного ідеалу рівноправства, якого не бачили люди ні класичного миру Спарти та Афин, ні люде середніх і нових віків. В Запорожжі ні значний рід, ні старшинство років, ні багацтво не мали ніякоі ваги; тільки вдача кожного чоловіка, се-б то розум, одвага, знання, спритність, розсудливість це все і тільки це звертало на себе увагу козацтва і висовувало чоловіка уперед цілого стада.
До певного свойого розвитку запорожська громада дійшла в XVI і найбільш в XVII столітті, але на протязі XVIII століття вона почала потроху обмежуватись російським державством і нарешті в 1775 році трагично скінчила своє політичне життя.
Які ж були воєнні засоби у запорожського козацтва, що давали йому і міць, і славу і розносили його імня по всьому світу?
Воєнні засоби у запорожців, себ то військова гармата, піхота і флот, були великі, особливо перша.
Гармати здобували запорожці на Украіні, в городі Глухові, далі в Польщі, Турещині і Росіі, робили теж і в самій Січі, так звані ковані гармати. Запорожці перші постановили своі гармати, замість важких возів, на легкі лафети і тим, як про те каже історик Всеволод Каховський, зробили цілу епоху в воєнній справі.
Піхота запорожська уміла мистецьки робити так званий табор, чи хоч вагенбург. Коли запорожці, в хвилину несподіваного ворожого натиску, устигали замкнутись у табор, се-б то в середину великого круга із кріпких возів, поставляних колесо до колеса і скованих залізними цепами один до другого, тоді вони сиділи там немов в неприступному замчищі і палили