„мостове“. В 1688 році запорожці узяли того „мостового“ на одному Переволочанському перевозі 13000 карбованців за рік.
Торг у запорожців був теж і великий і дуже прибутний для них — з росіянами, украінцями, ляхами, волохами, турками, татарами, греками, вірменами, італьянцями. Всю весну і все літо прибували до Січі великі судна з ріжним крамом то з Турціі та Греціі, то з Італіі, Волощини та инчих земель.
Через запорожські вольності тягнулись два великі одвічні шляхи — із глибині Росіі Муравський і од столиці Польщи Чорний шлях; обидва шляхи йшли, не минаючи Запорожжа, до Перекопу і далі у Крим. Опріч сухопутних шляхів через Запорожже проходила велика водяна дорога по річці Дніпру, потім по Дніпровому лиману і далі Чорним морем та Босфором у Царьград. Усе, що було найкращого і найдорогшого у східних краях, усе те йшло через Запорожже і несло укупі з собою і моральну і матеріальну культуру, яка тільки вона тоді була.
Скотарство у запорожців велось теж і дуже широко і дуже прибутно для них. Та воно й не дивно те, бо де ж у світі були такі степи, як у Запорожжі? Там трави такі високі були, що із-за них не видко було і волів з рогами і іздця на коні верхи. Тому ж то і не диво, що на запорожських степах із — прежда віків пасся так званий сірий, або черкаський товар, мнясо якого уважалось за найкраще скрізь і йшло не тільки в Московію, але геть далі і за межу іі. Роги, які теперечки знаходятця инколи в степу од колишніх запорожських биків — це роги не товару, а чисто якихся велетнів степових.
Як славився скрізь по світові запорожський товар, так само славились і запорожські коні скрізь. Не треба
