Сторінка:Д. І. Яворницький. Як жило славне Запорожське Низове військо (1918).djvu/33

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


 Із них добувались,
 Справлялись жупани.

В кінці XVIII століття цариця Катерина II одрядила в Запорожже ученого академисту Василя Зуєва, щоб він додивився до всіх здобутків козацьких і потім того списав те все на папері. Зуєв досконатеяьно все розглядів і надруковав в „Мѣсяцесловѣ“ вартий великоі уваги доклад „О бывшихъ промыслахъ запорожскихъ козаковъ“. Він розповідає, як те все робилось у запорожців, як вони здобували рибу і яку саме рибу, як іі розбирали, яким користувались знаряддям, як іі вьялили, як сушили, куди збували, по чому продавали і яку суму грошей за те брали. Зуєв дуже дивуется, як теє рибальство широко розвинуто було у запорожців.

На широких і вільних степах запорожських паслись неоглядні отари овець, т-к званоі волошськоі породи, і чунчуків, татарською під доглядом личманів, байбарів та чабанів та під охороною на диво лютих І величенних собак, вівчарок. „Вівці мають (запорожці) дуже рославі, шерсть з них здіймають один раз і продають у Польщу“, каже сучасник запорожського життя XVIII століття.

По зелених гаях, по розлогих балках та вибалках, по низьких чагарах, по густих лісах та квітнучих долинах чимало було у запорожців усяких пасік, де сиділи найбільш старі, абшитовані, чи хоч одставні, запорожці. В так званому Чорному лісі, далі по річках Дніпру, Ингулу та Громокліі запорожці, як свідчать іх перші історики, здобували „изрядное количество меду“. Бжільництво у запорожців вважалось завжди за найпочесніще діло. „Бжола не на себе робе, а на Бога і на чоловіка. Через те вона Божа мушка а пасішник, то угодний Богові чоловік“. Виставляючи на провесні бжолу у пасіці. старий запорожець — пасішник побожно вичитував