Сторінка:Д. Мамин-Сібіряк. Пригоди статечної миші (1919).djvu/13

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Виникла проблема з вичиткою цієї сторінки


повсякчасного страху, — як це гарно!… Тепер бійся кожної кішки, стережись кожної пастки, по всяк час ховайся під долівкою, крадь кожну крихотку, струшену додолу… Та все-таки помірати немає охоти, хоч це й дивно… І будинок на п'ять поверхів зостанеться, й сонечко буде світити, й панове люде житимуть, як і перше жили, а бідної старої мишки на світі не буде. Страх як жалко зробилося мені самої себе. Сердешна мишка, що зовсім таки нікому й ніколи лиха не зробила, а коли часом і вкраде, було, цукру чи крихотку хліба, то й то тілько з великого голоду!


А гидкі чорні таргани балакали проміж себе:

— От що, хлопці, коли ми отут все поїмо, то зараз же подамось кудись в инше помешкання. Чи ж багато треба місця путньому чорному тарганові? Забився кудись у щілину як найглибше й сиди собі…