Сторінка:Д. Мамин-Сібіряк. Пригоди статечної миші (1919).djvu/12

не веселило серця мого. В пекарні роскидано було окрайці хліба, на вікні забули шматочок сиру, а в їдальні недоїдок шинки, — все це було б добре иншим часом, але зараз ані трохи не вабило мене. Й справді, я була зовсім байдужа до їжі й тілько дивувалася, бачучи ненажерливість чорних тарганів, що жили в пекарні. Вони навіть сміялися з мене.

— Чого, кумо, така смутна та невесела? Покуштуй он отих білих балабушок, що ніби ненароком забуто по куточках. А ще краще гризни цього коржика з написом: „мишиня смерть“. Це для тебе наготували.

Таргани, звичайно, сміялися з мене, але мені сподобалася їхня думка. А що, як і справді з'їсти одну таку білу балабушку, зроблену з муки, цукру й якоїсь отрути, — і всьому буде край. Ні турбот, ні горя,