Сторінка:Д. Мамин-Сібіряк. Пригоди статечної миші (1919).djvu/15

Його, певно, зроблено було на фабриці, й з одного боку на йому навіть мишу було намальовано.

— Ну, ну, покуштуй ще й коржика! — верещали таргани. — Вже цим разом напевно здохнеш… Братіки, рятуйте!… Вона почала гризти коржика. Батечку мій, зовсім сказилася миша! Зараз дуба дасть!…

У мене стало сміливости з'їсти половину коржика. Та нічого й цим разом мені не сталося, бо й коржик без отрути був, як і білі балабушки. Ах, люди, люди, ви навіть отрути для мишей, як слід, не зробите… Здається, більшого дурисвітства вже й не придумаєш. Таргани теж це зрозуміли й знову стали кепкувати з мене.

— Та ти, погана мишо, знала, що в них отрути немає, й тілько нас даремно морочила.

— Я?! Ах ви, блазні, як ви смієте таке казати на нещасну, але чесну мишу?!