Чи зможе ж хто уявити собі, як важко жити в світі божому маленькій, полохливій і беззахистній мишці?! Й справді, таке мізерне звірятко, а проти його рішуче всі на світі. Я живу в п'ятиповерховім будинку, недалечко від Сінної, й у всіх п'ятьох поверхах повнісенько моїх найлютіших ворогів. Аж жах бере! А чи багато ж треба такій маленькій, бідній мишці, як я? Шматочок сальця, кілька крихоток — от уже й неголодна. Далебі, я нікому, зовсім нікому нічого лихого не роблю, а тим часом досить з'явитися мені на видноті вдень, як зараз же зчиниться вереск:
— Миша, миша!… Бийте її!…
Щось невимовно страшне! І додам ще: зовсім несправедливе! Та же ж на світ божий я народилася мишою й не можу бути чимсь иншим. Хіба ж я винна, що я миша! Звичайно, далеко користніще кішкою бути, але я б цього саме й не хотіла, бо кішка — кляте створіння. І, на мою думку, всі коти й кішки найбільші в світі ледарі — дармоїди, і я, правду кажучи, й разу на свої очі не бачила жадного статечного кота чи кішки. Додайте до цього ще й їхнє повсякчасне лукавство, котрим переважають котів та кішок хіба тілько любі їхні хазяї — панове люде.
О, яка це страшна річ, коли яка-небудь звірина починає лукавити, брехати й дурити, а люде одно тілько це й знають.
