Сторінка:Д. Мамин-Сібіряк. Пригоди статечної миші (1919).djvu/9

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Виникла проблема з вичиткою цієї сторінки


людини? Повинна вам сказати на вушко, що коли ставиться якийсь новий будинок, то хазяїн завше певен, що ставить він його для себе, й що будинок більший, то дужче хазяїн пишається, а те сердезі й не в тямку, що ставить його для самих тілько нас, тілько нас, мишей… Він бо колись та помре, а миші зостануться… Те ж саме і з кватирантами: вони певні, що наймають помешкання тілько для себе, а насправжки — для мишей, що зараз-же використають кожну щілинку й чудово заживуть собі під долівкою. Скільки то кватирантів перебуває в кожному помешканні, а миші все ті самі зостаються. Правда, що під долівкою темно, а иноді й вохко, але ж ми живемо головним чином уночі й не потрібуємо кожушини навіть за найдужчих морозів.


Та, либонь, я не зовсім те росказую, що думала вам росказати. Я вже згадувала, що в мишей — своє родинне життя, свої приязні стосунки й свої родинні прикрості. Скільки того клопоту доводиться зазнати, щоб до путя довести мишеняток. А які ж бо гарненькі малесенькі мишенята: лапки рожеві, вушка рожеві, мордочки рожеві, хвостики рожеві. Цілісенькі дні гуляють, смикають одно одного за хвости, перекидаються, — взагалі, страшенні пустуни. Про кожного треба поклопотатися й навчити всього, що повин-