— А, ти ще, старенький, живий?
— Хвалити Бога… Тепер на новій кватирі оселився. Дуже гарна кватиря… Цю вже для мене хазяїн збудував.
— Може знов брешеш?
— Ага, хочете, щоб я вам показав її? Ні, годі, тепер уже мене не піддуриш… Поки що прощавайте!
Старий Горобець не брехав. Він справді знайшов собі житло. На грядці на городі стояло старе опудало. На тичці теліпалося якесь дрантя, а зверху настромлено було старого великого капелюша, — у ньому наш Горобець і помостив собі гніздо.
Тут ніхто його не зачепить, бо нікому й на думку не спаде, та й страшного опудала злякається. Але й ці заходи скінчилися дуже сумно. Горобчиха висиділа в капелюсі маленьких горобинят, а тут як схопиться вихор та й поніс капелюша разом з горобиним гніздом. Старий Горобець саме тоді літав десь, своїми справами заклопотаний, а як вернувся до-дому, то застав тілько мерт-
