Сторінка:Д. Мамин-Сібіряк. Старий Горобець (1919).djvu/16

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


вих горобинят та Горобчиху, що побивалася за ними. Але й вона недовго після них на світі жила: перестала їсти, змарніла й настовбурчена сиділа нерухомо де-небудь на гиляці цілий день. Так вона й умерла з горя… Ой, як же побивався за нею та плакав Старий Горобець!

Старий Горобець №5.png

Настала пізня осінь. Усі непосидючі птиці вже в ирій полетіли. Старий Горобець сам оселився в порожній шпаківні. Він почував себе дуже погано й зовсім не цвірінькав.

Коли вкрив землю перший сніг і маленький Сергій вибіг на двір з саночками, то перше, що йому в око впало на сліпучо-білому снігу, було маленьке мертве тільце Старого Горобця. Бідолашний замерз.

 — А от же шкода його, — бубонів замислено й поважно Півень. Без нього неначе чогось тобі бракує. Бувало все цвірінькає, скрізь вештається, до всіх лізе. Аж нудьга бере без Старого Горобця.