Сторінка:Д. Мамин-Сібіряк. Старий Горобець (1919).djvu/3

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Старий Горобець.
Оповідання.
З рос. мови переклав Г. Черняхівський. — Малюнки М. Погрібняка.
І.

 — Хазяїн щось на думці має, — сказав півень, згорда випинаючи свої єдвабові груди.

 — А я знаю що! — зацвірінькав з верби Старий Горобець. Ану вгадай, розумна голово?… Ні, краще не мороч собі голови: все одно нічого не придумаєш!

Півень удав з себе, що ніби б то він і не зрозумів цих образливих слів, і, щоб виявити зневагу до чванливого Горобця, голосно заляскав крилами, витягнув шию й, страшенно роззявивши дзьоба, пронизливо заверещав єдиної своєї: ку-ку-ріку!

 — Ой, ти дурний репетун! — сміявся Старий Горобець, аж здрігувалось його маленьке тільце — зараз видко, що ти нічого не розумієш. Цвірінь, цвірінь!

А хазяїн маленької хатки, що стояла край міста, справді порався коло чогось надзвичайного. Перш за все виніс із хати скриньку з залізним дашком. Потім достав у шолі довгу тичку й став прибивати до неї цвяхами скриньку. Хлопчик років пьяти пильно стежив кожного його руха.

 — Чудова буде штука, Сергію! — весело говорив батько, забиваючи останнього цвяха. Справжній палац…

 — А де ж шпаки, тату? — спитав хлопчик.

 — А шпаки прилетять самі.

 — Ага, шпаківня! — зарепетував півень, почувши цю розмову. — Я так і знав!