— Ой, дурний, дурний! — засміявся з нього Старий Горобець. — Це мені кватирю готують… еге! Чуєш стара! Дивись, яку нам хатку зробили.
Горобчиха була значно поважніша за свого чоловіка й не повірила цій мові. Та й хазяїн сам говорить про шпаків, то таки й буде шпаківня. Проте вона сперечатися не хотіла, бо це було даремно й хіба Старого Горобця хто переговорить? Він буде все своє торочити без кінця, а вона зовсім не хотіла сваритися. Та й нащо сваритися, коли весняне сонечко так ласкаво світить. Скрізь біжать весняні струмочки й пупьянки на березі вже зовсім набубнявіли й червоні стали: от-от розгорнуться та випустять по зеленому листочкові, такому мягкому, ясному та пахучому й до всього — мов би лаком критому. Зіма, хвалити Бога, минула, тепер усім немала радість. Старий Горобець, звичайно, великий заводіяка й часто кривдить свою стару, але
