Сторінка:Д. Мамин-Сібіряк. Старий Горобець (1919).djvu/5

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


такої ясної весняної днини забудеш про всі родинні неприємности.

 — Чого ж ти мовчиш, моя старенька? — чіплявся до неї Старий Горобець. — Годі вже нам жити під стріхою: темно, й вітер дме; взагалі погано. Сказати правду, я давно вже думав знайти собі друге помешкання, та все було якось ніколи. Добре, що хазяїн сам додумався… Адже в курей є курник, у коней — станя, у собаки — халабуда, а я один тілько повинен був тинятися, де припаде. Сором стало хазяїнові, от він і приготував і мені хатинку… Чудово заживемо, старенька!

Усі на подвір’ї зацікавилися хазяйською роботою; із стані виглядала коняча голова; із халабуди виліз кострубатий Вовчок, з’явився навіть білий кіт, пан Коцький, що цілий день все, було, лежав десь на сонечку. Всі слідкували, що буде далі.

 — А, старий шахраю! — кричав Горобець, побачивши свого заклятого ворога, пана Коцького. — Ти чого сюди приплентався, дармоїде? Тепер, брате, тобі мене не добути… еге! Лови своїх мишей та позирай неситим оком, як я житиму в своїй хатці. Не все ж мені на морозі стрибати на одній ніжці, а тобі лежати на печі…

 — Ну, що ж, нехай і так… — згодився півень, що теж не долюблював пана Коцького. — Нехай Старий Горобець хвастун, і заводіяка, й злодій; але він все-таки не хапає курчат.

Скінчивши свою роботу, хазяїн підняв тичку з шпаківнею й прикрепив її до найміцнішого кілка в тину.

Шпаківня була чудова: дошчечки було прилаштовано одна до одної щільно, зверху — залізний да-