шок, а збоку прибито суху березову гилячку, на котрій так гарно було відпочивати. Коло маленького круглого віконця, через яке можна в шпаківню вскочити, прироблено було деревляну поличку, теж непогано й тут спочити.
— Ану, стара, хутчій збірайся! — гукнув Старий Горобець. — Бо знайдуться ж такі нахаби, що зараз ладні тобі захопити чужу хату… Чого доброго, ще й ті самі шпаки прилетять.
— А як нас відтіль виженуть? — сказала Горобчиха. — Старе гніздо зруйнуємо, хто-небудь ще його й займе, тоді й зостанемося ні в сих, ні в тих. Та й хазяїн про шпаків же балакав.
— Ет, дурна: це він пошуткував.
Не встиг ще хазяїн одійти від шпаківні, щоб натішитись своєю роботою здалеку, Старий Горобець був уже на залізному дашкові. Весело зацвірінькавши, він хутко плигнув у віконце, тілько хвостиком майнув.
— Еге, та тут прегарно! — думав голосно Старий Горобець, заплутавшись у прядеві. — Ото моїй старій буде тепло, та й дітям теж; тут зовсім не дме, й дощ не замоче, а головне, сам хазяїн для мене все зробив. Не погано. А зімою тут — то й умірати не треба.
Старий Горобець виліз на самий верх шпаківні, весело розпустив пір'ячко, крутнувся на всі боки й цвірінькнув:
— Це я, братця, прошу до мене на новосілля!
— От шибеник! — вилаяв його знизу хазяїн. — Уже встиг улізти й туди. Ну, пострівай, голубе, ось прилетять шпаки, вони тобі дадуть чосу.
