Сторінка:Едґар Аллен По. Вибрані твори. 1928.djvu/13

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

з памфлетів на офіцерню, що вони чекали побачити надрукованими.

Тепер По не зоставалося нічого, як робити гроші з своєї коханої поезії. Він оселився в Балтиморі в своєї тітки м-сис Клемм, що до самої смерти опікувала його й помагала йому працею своїх рук.

Лише в-осени 1833 року Едґар По мав першу літературну перемогу, і то на конкурсі «Saturday Visitor'а» на найкращу новелу й найкращий вірш. На конкурсі і вірші, і новелу По визнано за найкращі. Новела «Рукопис, знайдений у пляшці» дістала приз у 100 доларів, і жюрі конкурсу листовно рекомендувало авторові видати його новели книжкою. Джон Р. Кеннеді зацікавився поетом, і, коли 1834 року Аллен умер, не зоставивши По ні шеляга, Кеннеді улаштував одну з новел По в журналі. По одержав за цю новелу п'ятнадцять доларів.

Року 1835 Едґар По не зміг явитися на обід до Кеннеді, не маючи в що одягтися. Кеннеді допоміг йому протекцією — і 1835 року в грудні По зробився редактором «Південного Літературного Вісника» в Річмонді з платнею п'ятсот двадцять доларів на рік. Ще перед тим він закохався в дочці м-сис Клемм, тринадцятилітній дівчині Вірджінії. В 1836 році вони поженилися, при чім шафер По Томас Клівленд присягнув, що Вірджінії двадцять один рік. Мабуть що, правдиво вважають романтичні рядки з «Елеонори» за автобіографію любови.

«Вона, яку я любив у юності і про яку я тепер записую спокійно й чітко ці спогади, була єдина дочка єдиної сестри моєї давно покійної матери. Елеонора було ім'я моєї кузини. Ми завжди жили вкупі під тропічним сонцем у Долині Розмаїтоколірних Трав. Ніколи не ступала там нога чужинця, бо вона лежала далеко осторонь серед пасма гігантських горбів, що нависали над нею навколо, виганяючи сонячне світло з її найзатишніших притулків. Ні одної стежки не було протоптано в сусідстві — і, щоб дійти до нашої щасливої домівки, треба було з силою одхиляти галуззя тисяч лісових дерев і крушити на смерть мільйони пахущих квітів. Тут ми жили зовсім самі, не відаючи нічого про світ поза долиною, — я й моя кузина, і її мати…