рапсодій я запам'ятав. Можливо, що вона вплинула на мене дужче через те, що в підземних містичних водах її змісту я гадав, що вбачив у перший раз повну свідомість Ашера за те, що його надхненний розум хитається на своєму троні. Вірші, під заголовком «Дім привидів», звучали майже так чи й зовсім точно так:
I
В найзеленішій із долин,
Де анголи жили,
Стояв палац, як неба син,
Прекрасний і ясний.
В державі Мисли-Короля
Палац стояв,
Й над кращим серафім крила
Свого не розкривав.
II
Знамена яснозолоті
Над ними пливли й палали.
І все — все це було за тих
Часів, що пролунали.
І сонний вітерець, що бавивсь
У день ясний,
Спливав по баштах вниз у трави,
У ароматів рій.
III
Ті, що ішли в долині вічній,
Ті бачили в вікні,
Як духи бавились музичні
Під лютні спів тонкий,
Танцюючи навколо тропу,
Там, де сидів
Порфіроносець у короні —
Король країв.
|
|
IV
І вся у перлах і рубінах
Та брама розцвіла,
Що нею плинув, плинув, плинув
І плинув, і палав
Рій ніжних лун, що відбивали
Накази короля,
Якому рівного у мудрості не мала,
Не бачила земля.
V
Та злі єства у чорних шатах
Удерлись до високих веж;
(А — плачте, плачте, бо до завтра
Король не доживе!)
І от круг дому його слава,
Що так цвіла,
Забулась, мов легенда тьмава.
Мов не була.
VI
І ті, що йдуть в долині вічній.
Ті бачуть у вікні:
Товчуться форми фантастичні
Під недоладній спів,
І ринуть юрби п'яні й тоскні
Через поріг,
І регіт дикий, — але осміх
Пропав навік…
|
Я добре пам'ятаю, що думки, що породила в нас ця балада, привели нас до низки міркувань, де виявилося одне переконання Ашера — і я згадую його не так за його новизну (бо й інші так
