Перейти до вмісту

Сторінка:Едґар Аллен По. Вибрані твори. 1928.djvu/188

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

моє визначення. Легка, майже тендітна злагода в його постаті обіцяла скорше ту готовість до дії, що її він засвідчив на Мості Зітханнів, аніж ту Геркулесівську силу, що її, як було відомо, він легко появляв у випадках більшої небезпеки. При устах та підборідді божества — незвичайні, буйні, великі, немов плинні очі, що їх колір мінився від чистого карого до густого блискучого агату — і хвилі кучерявого волосся, що поміж нього сяло незвичайне широке чоло, все світле, мов із слонової кости — оце були класично правильні риси його обличчя, що таких я не бачив ніде; хіба мармурові риси Імператора Коммода могли б дорівнятися їм. А одначе, його обличчя належало до таких, що їх кожен бачив у певній добі свого життя, і ніколи потім. Воно не мало в собі нічого одмінного — ніякого сталого виразу, що міг би закріпитися в пам'яті; обличчя, що його бачиш і враз забуваєш, з туманним і безнастанним жаданням знову призвати його на мисль. Не те щоб дух кожної часової пристрасти не накладав ніколи свого власного виразного образу на свічаді цього лиця, але це свічадо, як буває з кожним свічадом, не лишало в собі жодного сліду пристрасти, коли вона минала.

Розстаючись зі мною вночі після цієї події, він запросив мене, як мені здалося, категоричним тоном завітати до нього взавтра дуже рано. Невдовзі по сході сонця, я, згідно з цим запрошенням, був у його Палаццо, одній із тих величезних будов похмурої і заразом фантастичної пишноти, що громадяться понад водою Великого Каналу поблизу Ріяльто. Мене провели широкими круговими мозаїчними сходами до покою, що його незрівнянна пишність, ринувши через одчинені двері справжнім блиском, осліпила й сп'янила мене своєю осяйністю.

Я знав, що знакімець мій був заможний. Про його багатства ходили такі поголоски, що я навіть зважувавсь їх уважати за сміхотворне перебільшення. Та коли я оглянувсь навколо себе, я не міг пойняти віри, що багатства якої-будь особи в Европі могли б достачити такої царської пишности, як оця, що бреніла й сяла округи.

Хоча сонце, як я сказав, уже встало, кімната й досі була блискучо освітлена. З цього, а також із виснаженого виду мого