Сторінка:Едґар Аллен По. Вибрані твори. 1928.djvu/200

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

Тоді я почув легкий стогін, і я знав, що це стогін смертельного страху. Це не був стогін болю, ні горести — о, ні! це був тихий, немов бездиханний, звук, що встає із самого дна душі, коли ущерть її сповнить жах. Я знав добре цей звук. Нераз уночі, саме в північ, коли спав увесь світ, він зринав з моїх власних грудей, поглиблюючи жахним своїх ехом страхи, що катували мене. Кажу, я знав його добре. Я знав, що́ тепер почував старий, і я шкодував його, хоч і сміявся в душі. Я знав: він лежав без сну увесь час, аж від того легкого шуму, коли повернувся на ліжкові. Його страх відтоді все зростав. Він силкувався вважати його за безпідставний і не міг. Він говорив собі так: «це не що, тільки вітер у комині, це тільки миша пробігла хату «або» це всього лиш цвіркун свірґотнув собі раз». Так, він силкувавсь заспокоїтись цими догадками: але все йому було марне. Все марне, бо Смерть, наближаючись, закралась до нього своєю чорною тінню і оповила жертву. І це був зловісний вплив неслідної тіни — те, що він відчував, дарма що не чув і не бачив нічого, відчував мою голову тут, у кімнаті.

Коли я терпеливо прождав довгий час і не почув, щоб він знову ліг, я зважився трішки розчинити — ледь-ледь розчинити — отвір у лихтарі. І я розчиняв його — ви негодні собі уявити, як нищечком! — поки врешті один бляклий промінь, мов павучина нитка, метнувсь із отвору і пав на яструбине око.

Воно було розплющене, широко-широко розплющене, і я зшаленів, як забачив його. Я бачив його зовсім чітко — все мутно блакитне, з потворною плівкою на нім, що заморозила самий мозок в моїх кістках; але я не міг бачити більше нічого — ні обличчя, ні тіла старого; бо я справив промінь, мов би інстинктом, просто на кляте око.

Ну, тепер — не казав же я, що те, що ви маєте за божевілля, єсть лиш надмірна гострість чуттів? — тепер, кажу, мого слуху досяг глухий, тихий, сквапливий звук — такий видає годинник, загорнутий у вату. І цей звук знав я гаразд: це так билось старого серце. Він зміцнив мою лють, та'як гук барабану надає салдатам відваги.

Ба й тепер я стримавсь і стояв ані руш. Я ледве дихав. Я держав лихтаря непорушно. Я дивився, як довго зможу тримати