Незасліпленій людині ясно було б, як день, що так може поводитися лише вбивця. Він весь затрусився. Він намовляв усіх почекати з розслідами. Він верз нісенітницю; що Шатлворси відіслав (пораненого!) коня додому!
Але читач уже засліплений. Щоб дужче засліпити йому очі, По додає, очевидно, іронічний екскурс про те, що люди, змагаючися з сильним горем, утрачають усяку активність.
Надзвичайно цікаво, що до цього моменту По навіть не вводив персони фальшивого убивці в оповідання. Небіж Шатлворси Пенніфезер являється саме за методою Конан-Дойла, як «Deus ex machina» («Пилип з конопель»), при потребі. Читач не може подумати на Ґудфеллов. В цей момент з тирадою вступає Пенніфезер. На нього автоматично падають підозріння читача. Як у ділі Дрейфуса, винуватець знаходиться саме в той момент, коли в нім відчувається негайна потреба.
Далі знов, як на сміх, наводиться сцена сварки Ґудфеллов з Пенніфезером і очевидні мотиви для помсти з боку першого. Але читач, задурений іронічною хвалою на адресу Ґудфеллов, зрозуміє ці мотиви лише в кінці оповідання. А тимчасом іронія очевидна просто до сміху. Після того, як Пенніфезер ударом збив Чарлі з ніг:
«… у цій пригоді старий Чарлі, кажуть, поводився, як справжній смиренний християнин. Він підвівся після удару, підсмикнув свою одежу і не зробив аніякої спроби відповісти помстою — тільки прошепотів скільки слів у такому дусі, «що постарається при найпершій нагоді розквитатися за все кругом…»
Нема чого казати — справді «християнське» поводження, але читач уже нічого не бачить і не чує. До того ж, далі зараз же сказано: «… природній і дуже простимий вираз гніву, який, проте, нічого не мав значити й поза всяким сумнівом був забутий у ту ж мить, як він проявився». Так само і в автора не сказано, ким саме забутий був цей вираз — чи самим Ґудфеллов, чи присутніми, а далі в кінці читач згадує, що він його тепер був забув.
Між Ґудфеллов і Пенніфезером виникає далі суперечка про те, як шукати Шатлворси. Усамперед Ґудфеллов взагалі
