Отже, трапилося так, що я чув балачку між щирими друзьми, коли м-р Ґудфеллоу намагався виманити від свого друга обіцянку подарувати йому короб Шато-Марґо. Я скористувався з цього факту. Я роздобув планку китового вуса, умістив її через горло всередині трупу і улаштував його в старому коробі з-під вина, подбавши тим, щоб, згинаючи труп, зігнути разом з ним і китовий вус. Далі мені залишалося пригнітити кришкою тіло, поки я не зміг забити її цвяхами, і, ясна річ, я мав на увазі, що коли ті цвяхи витягти, то віко одскочить і, тіло випростається.
Улаштувавши в такий спосіб короб, я поставив на нім марку, число і адресу, як уже показано вище; і далі, написавши листа від імени виноторговців, з якими мав справи м-р Шатлворси, я дав інструкцію своєму служникові підвезти короб до дверей м-ра Шатлворси на візку, по даному від мене знакові. Що до слів, які труп мусив сказати, я покладався на свої черевомовні здібності; що до їхнього впливу, я числив на совість убивці.
Я гадаю, більше нема чого розповідати. М-ра Пенніфезера негайно звільнили, він дістав у спадщину маєток свого дядька, скористався з науки, став на нову путь і щасливо зажив новим життям.
