Сторінка:Едґар Аллен По. Вибрані твори. 1928.djvu/37

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Я зробив це і, щоб сказати правду, не відчув ніякого натяку на трясавицю.

— Але може бути, що в вас немає лихоманки, а ви все-таки хворі. Дозвольте мені вам запропонувати деякі заходи на оцей тільки раз. Насамперед лягайте. По-друге…

— Ви помиляєтесь, — вставив він, — я почуваю себе настільки добре, наскільки це можливо при такім хвилюванні. Коли ви справді бажаєте мені добра, ви допоможете розвязати це хвилювання.

— А як це можна зробити?

— Дуже легко. Ми з Джупітером ідемо в гори на суходолі, і в цій експедиції нам потрібна допомога людини, на яку ми можемо цілком покластися. Ви єдиний, кому ми можемо довіритись. Чи ми матимемо успіх, чи ні, моє хвилювання розрішиться і в тім, і в другім разі.

— Я дуже хочу стати вам у послузі скільки мога, — одповів я, — але чи не хочете ви сказати, що цей чортів жук має якийсь звязок з вашою експедицією в гори?

— Так, має.

— В такому разі, Леґране, я не можу взяти участи в такій безглуздій справі.

— Шкода, дуже шкода, бо ми тоді спробуємо зробити все сами.

Зробити сами! Певно, він сказився!

— Але чекайте, як довго ви думаєте пробути в горах?

— Мабуть, через усю ніч. Ми вийдемо зараз же й повернемося, щоб не сталося, удосвіта.

— І ви обіцяєте мені честю своєю, що, коли цей ваш каприз буде здійснено і жукову справу (боже, боже!) уладнано, щоб задоволити вас, ви тоді повернетеся додому і будете точно виконувати мої вимоги, ніби їх робив ваш лікар?

— Так, я обіцяю; а тепер ходімо, бо нам не можна гаяти часу.

З важким серцем я згодився іти з ними. Ми вийшли коло четвертої години — Леґран, Джупітер, собака і я. Джупітер ніс косу й лопати — він настоював, що сам нестиме все це. Я гадаю, що він не так хотів виявити свою щирість і люб'язність,