Я не збираюся, звісно, вважати це за якусь дивницю, що надзвичайний випадок із містером Волдемаром викликав різні розмови. Чудом хіба могло б статись інакше — надто в даних обставинах. Наслідком бажання всіх причетних сторін приховати справу від публічности, — принаймні, хоч на теперішній час або ж поки ми матимем дальшу нагоду для дослідів — наслідком наших зусилів цього досягти у громадянстві прокладало собі шлях довільне чи то перебільшене трактування, стаючи джерелом багатьом прикро-фальшивим уявам; і зовсім природним чином ширило в людності недовір'я.
Тепер це є річ доконечна, щоб я подав факти — скільки я розумію їх сам. Ось вони, у стислому викладі:
Протягом останніх трьох років моя увага не раз зверталася на месмеричні проблеми; десь тому дев'ять місяців мені спало на мисль, що в ряді зроблених досі експериментів була вельми значна і ніяк незрозуміла прогалина: жодного разу не месмеризовано ще нікого in articulo mortis[1]. Лишалося з'ясувати, по-перше, чи існує у пацієнта в такому стані якась чутливість до магнетичного впливу; по-друге, коли б вона існувала, послаблюється вона чи посилюється даним станом; по-третє, в якій мірі, чи то, інак кажучи, на як довгий час можна стримати цим процесом владний наступ смерти. Були в мене ще инші точки до вияснення, але ці найбільше збуджували мою цікавість, — а надто остання, в звязку із надзвичайно важливим характером її вислідів.
Шукавши довкола себе за якимось об'єктом, що на ньому я міг би дослідити ці питання, я натрапив на думку про мого
- ↑ В смертному стані. Пер.
