Сторінка:Едґар Аллен По. Вибрані твори. 1928.djvu/88

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

й уривками, дивоглядні крижані вали, що здіймаються геть у безрадісне небо і виглядають як стіни всесвіту.

*       *       *       *

Як я був і думав, наше судно, очевидно, несе течія, коли тільки можна це назвище приложити до плину, що з виттям і ревом б'ється у білу кригу і рине на південь з такою скорістю, як водоспаду біг.

*       *       *       *

Збагнути жах моїх почуваннів, я думаю, річ ніяк неможлива: але жадоба проникнути в тайни цих страшливих країв горує навіть над моїм одчаєм і примиряє мене з найжахнішим видовищем смерти. Очевидно, що ми спішимось уперед до якогось разючого знання — якоїсь недовідо́мої тайни, що її осягти, значить загинути. Може, цей пруд несе до самого південного полюса. Мушу визнати, що такий дикий на вигляд здогад має велику ймовірність.

*       *       *       *

Команда сновиґає по палубі неспокійною, трепетною ходою, але їхні обличчя виявляють скоріш пожадливість надії, ніж апатію розпачу.

Весь час вітер дме нам у ко̀рму, а що ми несемо на собі цілий рій парусів, корабель часами просто злітає з поверхні моря! О, жах за жахом! — льоди появилися раптом праворуч од нас, і ліворуч, і ми кружляємо млосно, незмірними концентричними колами, округ і округ по узбіччях гігантського амфітеатру, що його стін вершини губляться в тьмі і віддалі. Мало ча̀су мені лишилось розмислитися над своїм уділом. Коло все вужчає — ми шалено вгрузаємо в пащу виру — і серед реву й гуготу, і громів океану, і бурі корабель наш стенається весь — о боже! і — йде углиб.

Примітка. «Знайдений у пляшці манускрипт» уперше надруковано року 1831, і доперва багато років по тому я ознайомився з мапами Меркатора, де змальовано, як океан чотирма течіями плине до Полярного (північного) Виру, щоб зануритися в земних порожнявинах; самий Полюс змальовується як чорну скелю, що зноситься у неймовірну вись.