Сторінка:Едґар По. Повість Артура Ґордона Піма з Нантукету (1928).djvu/114

Ця сторінка вичитана

диявольське варварство, хоч як це видається неймовірним, нераз бувало на морі при дуже подібних обставинах — і чинили його істоти, що їх таки вважано за людей^[1]. Та на цей раз, милостю долі, нам судилося щасливо помилитись, бо саме тут ми спостерегли на палубі чужинця раптовий рух; зразу потому він звив британський флаг і, повернувши круто до вітру, пішов просто на нас. За півгодини ми вже були в кабіні. Як виявилось, це була «Джен Ґай» з Ліверпуля; капітан Ґай вів її на промисли та торговлю у Південні моря та Тихий океан.

↑ Випадок з бригом «Поллі» із Бостону так іде тут до діла, а доля його багато в чому так подібна до нашої, що я зважусь на нього послатися. Це судно, місткістю на 130 тонн, вийшло із Бостону з деревом та харчю, до Сан-Круа, під командою капітана Касно; це було дванадцятого грудня 1811 р. На борту було вісім душ крім капітана: штурман, чотири матроси, кок, пасажир містер Гант та його піддана, негрська дівчина. П'ятнадцятого, минувши мілину Ґеорґії, в кораблі взялась теча, саме під шторм із південного сходу, і врешті його перекинуло; та коли мачта пішла за борт, він випроставсь. У такому становищі, без огня, мавши обмаль харчи, команда пробувала сто дев'яносто один день, від п'ятнадцятого грудня до двадцятого липня, коли капітана Касно та Самуеля Беджера — вони тільки й вижили — зняла «Фем» із Гулля, капітан Федерсон, на дорозі з Ріо-Жанейро додому. Підібрали їх на 28° північної широти, 13° західньої довготи, тоб-то, їх занесло на дві тисячі миль. Дев'ятого липня «Фем» стрілася з бригом «Дромео», капітан Перкінс, і цей бриг приставив обох страдників до Каннебеку. Розповідь, звідки ми беремо ці подробиці, кінчається такими словами: «Натурально було б запитатися, як вони могли пропливти таку відстань у найчастіше одвідуваній частині Атлантичного океану і ніхто їх не виявив. Їх поминуло понад дванадцять парусів. Один корабель підійшов так близько, що вони могли ясно одрізнити людей на палубі та на мачтах, що вдивлялись на них; але, на тяжке розчарування цим зголоднілим, замученим холодом страдникам, люди ті заглушили в собі веління жалю, підняли паруси і безсердечно покинули їх на згубу».

[1] Випадок з бригом «Поллі» із Бостону так іде тут до діла, а доля його багато в чому так подібна до нашої, що я зважусь на нього послатися. Це судно, місткістю на 130 тонн, вийшло із Бостону з деревом та харчю, до Сан-Круа, під командою капітана Касно; це було дванадцятого грудня 1811 р. На борту було вісім душ крім капітана: штурман, чотири матроси, кок, пасажир містер Гант та його піддана, негрська дівчина. П'ятнадцятого, минувши мілину Ґеорґії, в кораблі взялась теча, саме під шторм із південного сходу, і врешті його перекинуло; та коли мачта пішла за борт, він випроставсь. У такому становищі, без огня, мавши обмаль харчи, команда пробувала сто дев'яносто один день, від п'ятнадцятого грудня до двадцятого липня, коли капітана Касно та Самуеля Беджера — вони тільки й вижили — зняла «Фем» із Гулля, капітан Федерсон, на дорозі з Ріо-Жанейро додому. Підібрали їх на 28° північної широти, 13° західньої довготи, тоб-то, їх занесло на дві тисячі миль. Дев'ятого липня «Фем» стрілася з бригом «Дромео», капітан Перкінс, і цей бриг приставив обох страдників до Каннебеку. Розповідь, звідки ми беремо ці подробиці, кінчається такими словами: «Натурально було б запитатися, як вони могли пропливти таку відстань у найчастіше одвідуваній частині Атлантичного океану і ніхто їх не виявив. Їх поминуло понад дванадцять парусів. Один корабель підійшов так близько, що вони могли ясно одрізнити людей на палубі та на мачтах, що вдивлялись на них; але, на тяжке розчарування цим зголоднілим, замученим холодом страдникам, люди ті заглушили в собі веління жалю, підняли паруси і безсердечно покинули їх на згубу».

[1]