«Джен Ґай», це була ладна шхуна з марселями, місткістю на сто вісімдесят тонн. Ніс вона мала незвичайно гострий, і під вітром, у гарну годину, я зроду не бачив прудкішого бігуна. Але для простого морського судна вона мала не так уже добрі властивості, ще й далеко глибше сиділа в воді, ніж це годилось для торгу, що до нього її призначалося. Для цієї спеціяльної служби треба більшого судна, і не так глибоко осадженого — скажім, від 300 до 350 тонн. Воно мусило б мати барковий такелаж, та й взагалі іншу будову проти звичайних у Південних морях кораблів. Зовсім конечна річ, щоб воно було добре озброєне. Годилось би мати на нім, скажім, десять або дванадцять двадцятифунтових коронад та двоє-троє довгих дванадцяток разом із мідними мушкетами, та збройниці при кожному марсі, закриті наглухо од води. Якорі та линви мусили б бути далеко тривкіші, ніж це потрібно для якого іншого промислу; а найперше, команда мала б бути численніша і чинніша — як на таке судно, то не менше душ п'ятдесят-шістдесят придатних до служби моряків. На «Джен Ґай» було їх тридцять п'ятеро, всі годящі до служби (це крім капітана та штурмана); але вона не так добре була озброєна, та й взагалі устаткована, як того пожадав би мореплавець, досвідчений у труднощах та небезпеках цього роду торговлі.
Капітан Ґай був джентлмен вельми пристойний, і поважний мав досвід у південному торзі, що йому присвятив більшу частину життя. Але йому бракувало енергії, отже й спритности, що в такому ділі доконче потрібна. Він був сам співвласник судна, що на ньому плавав, і мав цілковиту волю ходити
