Инакше він і не міг зробити.
„Наш час — суворий час, може один із суворіших в історії так званої цивілізованої людськосте“, пише Л. Троцький у статті про Єсеніна — „Епоха наша не лірична“.
Далі Троцький не розшифровує, чому вона „не лірична“.
Але це й так ясно. Вона не лірична тому, що зерна лірики не можуть найти відповідного ґрунту, що з цих зерен виростає кукіль, тому що всяка спроба того або иншого поета піти в ногу з сучасністю неминуче заводить його в глухий закуток безпорадного песимізму, тому що сучасна лірика або мусить переродитись на псевдочервоне триндикання, або стане тим „вертинським“ закутком, куди почвалають із усіх кутків республіки слабовольні дегенеративні елементи нашого часу. Якогось 1922 р. Еллан ще міг твердити, що „нагла смерть не дала Чумакові (лірикові) розгорнути сили, реалізувати всі можливості“, але року 24-го він, безперечно, відмовився-б від цього твердження. Та сама нагла смерть підстерегла й самого Еллана. Але хіба вірив автор теорії про „що“ й „коли“, що мрійникові „ударів молота і серця“ вдасться колись
