13
МРІЯ
чати. Але злість таки перла її говорити і вона почала розказувати про свою мамку.
— Ой, коби то так була мама Ніні, то би вас певно вибила! Вона все мене боронила, хоч і мене не раз вибила… Я би певно не була так нещаслива, там… межи тими звірятами…
Дитині аж духу не ставало і вона оповідала уриваними реченнями і без звязи: куди завела її пані Рус; про якусь велику вулицю, на котрій бавилася з другими дітьми; що там пекли часом хліб; про якогось великого пса, що її одного разу вкусив…
Губерт перебив її читаючи в голос з книжки:
„На случай тяжкої недуги або злого виховування має інспектор право відобрати дитину і віддати її кому иншому на виховання”.
Зараз під тим було написано, що дитину Ангелику-Марію віддано на виховання дня 20 червня 1860 якійсь Тересі, жені Людвика Франшома, цвітаря в Парижі.
— Ну так, тепер вже розумію, — сказала Губертина. — Ти була хора і тебе принесли до Парижа.
Але то не так було і Губерти довідались про все, аж коли мало по малу стали дитину розпитувати. Людвик Франтшом був свояком мамки Ніні й мешкав цілий місяць на селі, щоби набрати сил по довгій недузі на пропасницю. Тоді то його Тереса полюбила була дуже дитину і випросила її собі у Гамелєнів; вона хотіла взяти її за свою і виучити колись робити цвіти. В три місяці пізнійше помер її чоловік, а що і вона нездужала, то мусіла перенестися до свого брата, що був гарбарем в Бомон. Тут померла вона в перших днях грудня; а перед тим ще віддала Ангелику в опіку своїй братовій. Від того часу розпочалися муки бідної дівчини; її били і поштуркували та сварили без перестанку.
— Рабіє? Рабіє? — нагадував собі Губерт. — А, вже знаю! Та то той гарбар з долішнього міста, що мешкає над самим берегом Лінелі… та-ж то пяниця, а його жінка то ледащиця з цілого світа.
— Вони обходилися зі мною, як з якою заволокою, — розповідала Ангелика з гнівом, знаючи, що несправедливо терпіла. — Вони все казали, що я і ложки води не варта. Коли мене вже набилися, то вона кинула мені під ноги яких
