26
ЕМІЛЬ ЗОЛЯ
паленій печі і співала а вогонь її не брався. Винкентій мусів ще більше перетерпіти, а прецінь йому не сталося нічого; йому поломили ноги і руки, здерли залізними шрубами шкіру з тіла, що аж внутренности вийшли з него; набили в него повно голок і кинули на грань а кров з него погасила вугля; відтак затягнули його назад до вязниці та прибили ногами до стовпа: а він все таки хоч посічений на кусні, попечений і розпорений, жив ще дальше. Його муки замінилися в чудесний запах, мов би з яких квітів, вязницю освітило ясне світло а ангели співали разом з ним спочиваючи так як і він на самих рожах. Милий голос співу і сильний запах квітів доходив аж на двір, а коли сторожі побачили таке чудо, то зараз навернулися на правдиву віру. Дакіян довідавшись про те, запінений від злости, сказав: „Що-ж ми можемо йому ще більше вдіяти? Він нас побідив”. Так говорять всі мучителі а їх катовання кінчаться хіба лиш тоді, коли вони навернуться або повмирають. Їм покрутить ноги і руки. Вони давляться остями, їх убивають громи, під ними ломляться вози. Вязниці святих озаряє світло, стіни розступаються, а Пречиста Діва з апостолами стає перед ними. Раз-у-раз отвирається небо і шле їм поміч свою: їм являється сам Господь Бог, що держить в руках корону з дорогого каміня. І смерть є для них повна радости, вони не бояться її а рідня їх тішиться, коли хто з них помре. На горі Арараті віддали десять тисячів свого духа Богу. Коло Кольонії вирізали Гуни десять тисячів дівиць. В аренах циркових тріщать кости в зубах диких звірів. Квирик, що вже в третім році промовляв як чоловік дорослий, перетерпів також муки за віру Христову. Кати не щадять навіть дітей при груди матері. Омерзіння і погорда того грішного тіла переміняє муки в небесну розкіш. Для святих найбільша радість, коли їм роздирають тіло, коли їх печуть і ломлять їм кости; вони навіть і не скривляться. Самі просяться на муки і підставляють шию під меч катів. Евлялія роздуває вогонь на кострі, щоби лиш чим скорше згоріла. Бог вислухує її а з її уст вилітає білий голуб до неба.
Ангелика, читаючи таке, не сходила з дива. Та лютість а попри ню та радість повна тріюмфів так її заняли, що вона аж забула, що жиє ще на сім світі. Але і инші части побожних оповідань, хоч не так вже страшні, займали її і радували також не мало: от на примір звірята, котрих в
