Сторінка:Еміль Золя. Мрія (1932).djvu/29

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

29

МРІЯ



берти стали її за те сварити, а її напала знов давна примха; аж цілим домом носила від злости. Опісля опамяталася і від встиду та жалю аж занедужала, та мусіла три дні відлежати.

Тимчасом минали дні за днями, місяці за місяцями. Так проминули два роки. Ангелиці було вже чотирнайцять літ і в ній почала відзиватися жіноча урода. Коли вона тепер читала побожні оповідання, то аж в ухах їй шуміло а кров неслась тоненькими жилками на її висках. Вона ставала тепер до святих так ніжною, як сестра-жалібниця.

Дівство є посестрою ангелів, властителем всего добра; воно знаменує упадок сатани і побіду віри. Воно дає ту ласку, ту совершенність, котра потребує лиш появитися, щоби побідити. Дух святий дав був Лукії таку силу, що тисяч людей і пять пар волів не могли її завести до дому гріху, куди приказав відвести її протоконсуль. Намісник, що хотів обняти Анастазію, осліп на ціле життя. Непорочність дівиць проявляється найкраще підчас їх мук, з їх білого тіла випливає молоко замісць крови, коли його крають і роздирають залізними приладами.

Певно з яких десять разів повтаряється та сама історія про молоду христіянку, що утікає від своєї рідні і перебирається за монаха, щоби тим способом укритися; її обжаловують відтак, що вона звела якусь молоду дівчину з сусідства і ставлять перед суд; вона страдає від тих клевет і не старається зовсім себе оправдати, а відтак тріюмфує, бо її невинність стає нараз ясна, як сонце. Евгенію ставлять перед суддів, вона пізнає свого батька, роздирає на собі одіж і показується йому. Боротьба непорочности починається за кождий раз на ново, бо все повстають нові вороги проти неї. Світ повний поганої хитрости і длятого затворники утікають на пустині, де нема і живого духа, не то женщин. Там ведуть вони страшну боротьбу, бичуються, кидають собою на корчі терну або в сніг. Один пустинник, що хотів через брід перевести свою матір, обвив руку полою свого плаща. Перед одним мучеником, котрого вже були закували, станула була покуса в виді якоїсь женщини, а він відкусив собі язик і кинув її ним в лице. Францискус говорив не раз, що найбільшим його ворогом то його власне тіло. Бернгард кричав: Ловіть злодія, ловіть злодія! щоби спекатись женщини, що його у себе гостила. Коли папа Лев причащав од-