28
ЕМІЛЬ ЗОЛЯ
і вони сиділи там відтак три тисячі сімдесять і сім літ, а опісля віджили знову аж за царя Теодосія, котрого то не мало зачудувало. Про святого Климентія, його безконечні і повні несподіванок та трогаючі пригоди: страшне нещастя розлучає цілу родину, батька, матір і трох синів, а вони відтак, дізнавши найкрасших чудес, сходяться знов разом. Сльози капали її з очей, в ночі все то їй снилося а в день жила вона лиш в тім світі тріюмфуючих чудес, в тім надприроднім світі чеснот і світлої за них заплати.
Коли Ангелика перший раз ішла до сповіди, здавалося, що вона, мов яка свята, іде воздухом понад землю. Її здавалося, що вона якась молода христіянка першої церкви, вона поручалася опіці Божій, бо научилася з книги, що без Його ласки нема для неї спасіння.
А Губерти ось як жили: що неділі ходили на Службу Божу, в великі свята сповідалися і причащалися з покорою, повною христіянського пересвідчення, а може і длятого, що так робили і їх предки, котрі, так само як вони, були вишивачами. Губерт сам вставав не раз від роботи, щоби послухати, що дівча читає в голос „Побожні оповідання”; часто і йому ішов аж мороз по тілі, так само як Ангелиці, котрій волосся ставало в гору, як колиб від подуву якоїсь невидимої сили. У него відзивалося таке саме чувство, як у неї, і він аж розплакався, коли перший раз побачив її, як ішла в білій спідничині до причастя. Той день був для него як би якимсь чудним сном; обоє прийшли з церкви якісь аж ошоломлені і утомлені. Губертина мусіла їх добре висварити, бо вона при своїм здоровім погляді не любила ніякої пересади, хоч би то було і в добрім намірі. Вона і так нераз мусіла повздержувати ревність Ангелики, котрій забагалося лиш все роздавати убогим. Францискус говорив, що для него лиш убожество є повелітелем; Юліян милостинник називав убогих своїми панами, Ґервинус і Птротинус мили ноги убогим, Мартин дав їм свій плащ.
Ангелика хотіла вже і собі так робити, як св. Лукія, та була би все попродала, щоби відтак роздати гроші убогим. Насамперед роздавала вона все, що мала, а відтак почала вже виносити і з хати. Але що було найгірше, то те, що вона давала повними жменями не розбираючи богато, кому дає. Так одного вечера, то було другого дня по сповіди, кинула вона через вікно кусень полотна якійсь пиячці. Гу-
