31
МРІЯ
Ще більше любила вона святу Єлисавету, доньку угорського короля, що була невідступною її провідницею. Кілько разів нападала її примха, кілько разів брала її лютість, то вона зараз нагадувала собі сей взірець лагідности і простоти, на ту угодницю Божу, котра, маючи ледви пять літ, не знала вже, що то дитиняча забавка, а лиш припадала до землі і молилася Богові. А коли відтак стала послушною і нещасливою жінкою князя Туринґського, дивилася весело свому чоловікові в очі, хоч цілими ночами заливалася гіркими сльозами. Коли відтак прогнали її яко невинну вдовицю з краю, була вона дуже щаслива, що могла в найбільшій нужді свій вік коротати. Вона жила в такій біді, що мала на собі лиш одну сіру свитину, полатану кусниками з всілякого сукна. Король, її батько, приказав одному ґрафови її відшукати. „А коли той ґраф застав її в таких лахах, при кужелі, то аж за голову взявся з жалю та сказав: Ще світ того не видав, щоби королівська дитина носила таку свитину і пряла”. Єлисавета є взірцем скінченої покори христіянської; вона живиться чорним хлібом разом з жебраками, її не гидко завязувати їм рани, носити таку саму, як і вони, дрантиву одежину; вона спить на твердій землі і ходить босо на прощі. „Вона мила за кождий раз потайком миски та начиння в кухні, щоби лиш прислуга не ставала її в тім на перешкоді”.
Тому то і Ангелика не думала, що вона вже велика пані і не лютилась вже тепер так, як давнійше, коли казали її робити в кухні просту роботу. Але зі всіх святих найбільше любила вона одну святу, маленьку мученицю Агнію. Аж серце в ній забилося живійше, коли найшла в книзі ту саму святу з її прекрасним волоссям, що колись то, там під дверми церкви, притулила була її до себе. Яка-ж то мусіла бути чиста любов у неї, коли вона сказала синові намісника, що підійшов був до неї, коли вона виходила зі школи: „Іди проч від мене, пастирю смерти, начатку гріха, плекателю віроломности! Я люблю того, котрого матірю Пречиста Діва, а котрого отець не прикоснувся до ніякої женщини, котрого сонце і місяць величають, котрого дух мертвих воскрешає”. А коли Веспазіян приказав проколоти її шию мечем, піднимається вона до неба, щоби там сполучитися з Христом.
Коли часами, — як то було вже від кількох місяців — находили на ню неспокійні хвилі, коли горяча кров починала
