Сторінка:Еміль Золя. Мрія (1932).djvu/8

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

8

ЕМІЛЬ ЗОЛЯ



його деревляний поверх, заложений стінами з червоної цегли, його криша, котрої вязання сходилося в причілок на метер високий, його вежочка в лівім углі з малим віконцем, в котрім видно ще було оловяні рамці з того часу — все то держалося ще так, як було перед сотками літ. А все-ж таки вже нераз треба було його направляти, а примурок з цегли під кришею походив певно лиш з часів Людвика XIV. На домі можна було дуже легко добачити роботу, що походила з того часу: в криші вежочки зроблено віконце вже з тоненькими, деревляними рамцями, — з оловяних рамців тут і сліду не було; три вікна на першім поверсі перероблено на два а середне заложено цеглою; через то фасада його станула в більшій гармонії з другими домами при вулиці з пізнійших часів. Так саме легко можна було пізнати відновлення в долішній части. Замісць тяжких, окованих воріт станули дубові двері з ґзимсом а з колишнього острокаблукового отвору, що виходив просто на вулицю, остався ще лиш середній закрут а долішну його часть і конець замуровано і таким способом зроблено рід широкого вікна.

Дитина все ще споглядала на той старосвітський будинок, в котрім жив ремісник, і якраз добачила напис на жовтій вивісці з лівого боку від дверий. На ній стояло великими старосвітськими буквами: „Губерт, вишивач риз церковних”. Нараз лоскіт віконниці звернув знов її увагу. Сим разом відчинилась віконниця чотирогранного вікна на долині: з него виглянув, як коли-б перестрашений, якийсь мущина з орлиним носом, і випуклим чолом, на котре спадало густе сиве волосся, хоч йому не було більше як сорок і може чотири роки. І він аж забув на хвильку, що на дворі студінь; на його лиці зарисувалися черти якогось болю, губи отворилися широко і він з жалем і страхом вдивився в дитину. Дитина виділа ще крізь зеленяві шиби, як він стояв за вікном і кивав на когось: за хвилю станула коло него його гарна подруга. Вони стояли обоє як приковані коло вікна та все лиш сумно споглядали на маленьку дівчинку.

Родина Губертів жила вже чотири сотки літ в сім домі, і всі були з батька на сина вишивачами. Вишивач риз церковних виставив сей дім за Людвика XI; другий вишивач за Людвика XIV казав його направити а теперішній, Губерт, вишивав в нім ризи так само, як колись його предки. В двайцятім році полюбив він шіснайцятилітну дівчину, Гу-