9
МРІЯ
бертину, так дуже, що аж її викрав а відтак і одружився з нею, бо її мати, вдовиця по уряднику, не хотіла ніяк дати її за него. Губертина була чудо не краса; її щастя і нещастя — то цілий роман. Коли в вісім місяців потім, в такім стані, приступила до умираючої матері, та її прокляла і виключила від наслідства. Ще того самого вечера повила вона немовлятко, а воно таки зараз померло. Проклін завзятої міщанки добувався ще і зза могили, бо супруги мимо горячих бажань позістали бездітними. Вже минав двайцять і четвертий рік а вони, бувало, як собі нагадають першу свою дитину, так і заливаються гіркими сльозами. Та вже і не мали надії, що переблагають ще колись покійну матір.
Дівча, побачивши, що Губерти на ню в одно дивляться, налякалося та засунулося ще більше в кутик за стовп св. Агнії. Ще більше перестрашилося воно того шуму, що зробився був на вулиці; двері стали відчинятися а з них виходило чим раз більше людей. Вулиця Орфевр була би таки зовсім замкнена на тім кінці, де її заступав дім Губертів, що припирав до апсидів церкви, як би не те, що з нею сходилася тут вулиця Соняшна, подібна не так на вулицю, як радше на заулок, що ішов попід церкву напроти дому Губертів аж до головної фасади і тут виходив на пляц ді Кльоатр. Тою вулицею переходили як раз дві богомільниці та аж здивувались, коли побачили під церквою малу жебрачку, котрої досі в Бомонті не бачили.
Сніг не переставав сипатись з легенька і дальше, а навіть здавалось, як коли-б і студінь ставала ще більша; з під білої покриви, що зависла була над цілим містом, чути було з далека лиш якийсь гамір людського голосу.
Дитина, як колиб яка дика, або як колиб встидалася своєї самоти, як якого злочинства, причаїлася ще більше; коли нараз станула перед нею Губертина, що вийшла була, не маючи служниці до послуги, купити хліба на снідання.
— Що ти тут робиш, дитинко? Чия ти?
Дитина не відповідала нічого, лиш закрила своє личко рученятами. Вона не чула вже в собі ні рук ні ніг, не знала вже, чи ще жиє, бо і серце переставало битися, як коли-б ставало вже ледом. Коли милосерна жінка з жалем в серці вірвернулась від неї, дитина присіла, сили опустили її вже зовсім і вона зсунулась в сніг як би нежива, а пласточки снігу присипували вже її з верху. Тимчасом вертала вже жінка і
