Сторінка:Енеїда. 1808.pdf/133

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
118


Батьки, яки сынивъ не вчили,
А гладили по головкахъ,
И тилько знай що ихъ хвалили,
Кипѣли въ нефти въ казанахъ;
Що черезъ ихъ сынки въ ледащо
Пустилися, пишли въ ни на що,
А послѣ чубили батькивъ,
И всею силою бажали,
Батьки щобъ швидче умирали,
Щобъ имъ принятись до замкивъ.

***

И тѣ були тамъ лыгоминци,
Пиддуривали що дѣвокъ,
Що въ вѣкна дрались по драбинцѣ
Пидъ темный тихій вечерокъ;
Що будуть сватать ихъ брехали,
Пидманивали, улещали,
Поки добрались до конця.
Тогди дѣвки обманъ познали,
Да ба! — уже товстеньки стали,
Що послѣ соромъ до вѣнця.