ревих. А що сказати про безліч діл, які також на користь дочасного добробуту виконали евавгельські місіонарі, що разом з світлом віри несли й несуть варварським народам добра культури!
Щож про основників численних діл милосердя й суспільної опіки та про нескінчений ряд святих виховників й виховниць, що утревалили й помножили свої діла через свої плідні інституції христіянського виховання, які несуть поміч родинам і неоцінені користи народам!
в) Ісус, учитель і взір виховання.
То є овочі христіянського виховання, під кождим оглядом благословенні, зроджені якраз життям і надприродною чеснотою в Христі, яку воно в чоловікови формує й розвиває; бо Христос, наш Господь і Божественний Учитель є також жерелом і Дателем цего життя і чесноти, а заразом, через свій примір, загальним взором, доступним для всякого рода людий, а особливо для молоді в часі укритого, працьовитого, послушного життя, прикрашеного в очах Бога й людий індивідуальними, родинними й суспільними чеснотами.
Цілий той збір виховних скарбів безконечної вартости, який Ми дотепер ледви частинно представили, є до цего степеня властивим Церкві, що входить в саму її суть, суть Церкви, яка є містичним Тілом Христа, непорочною Його Обручницею, а тим самим найпліднійшою Матірю і найвисшою, найдосконалійшою Виховницею. І тому великий і геніяльний св. Августин, котрого 1500-літну памятку смерти маємо обходити, повний святого почування для такої Матери відзивається такими словами до Церкви: „Церкво католицька, найправдивійша Мати христіян, слушно кличеш до найчистійшого й найсвятійшого почитання Бога, котрого посідання становить найщасливійше життя; але маєш також любов і вподобання ближних так велике, що на ріжні хороби, якими задля гріхів обтяжені є душі, маєш всякий лік. Ти вправляєш і вчиш дітвору по дитячому, молодців з силою, старців зі спокоєм, як цего вимагає степень розвою не тільки тіла, але також і душі кождого. Ти піддаєш дітий в добровільну службу родичів, родичів ставиш з лагідного владою понад дітьми. Ти звязуєш братів зі собою реліґійним вузлом сильнійшим і тіснійшим від узлів крови… Ти лучиш горожан з горожанами, народи з народами і загалом людий памяттю перших родичів не тільки в суспільнім звязку, але в певнім навіть братерстві. Учиш королів журби о народи; напоминаєш народи, щоби улягали королям. Усильно повчаєш кому належиться честь, кому любов, кому пошановання, кому страх, кому потіха, кому напімнення, кому заохота, кому кара, кому нагана, вказуючи, що не всім належиться все; всім однак любов — нікому кривда“.
