Ця сторінка вичитана
відвічних засад справедливости, що признає навіть поганський поет, виславлюючи нероздільно: „справедливого й сталого у своїм поступованню чоловіка“; а з другої сторони не може бути бесіди про повну справедливість як тільки там, де Богови віддається то, що Боже, як це робить правдивий христіянин.
Так понята ціль і задача христіянського виховання видається ліодям, що стоять здалека, якоюсь мрією, або радше не до здійснення без знищення або нарушення природних властий і без зречення трудів земського життя; тому вони є ворожими суспільному життю та дочасному поводженню, противними усякому поступови в науці, літературі, мистецтві та всяких ділах культури. На подібний закид, який під впливом незнання справи й пересуду ставили свого часу погани, навіть освічені, та який на жаль частійше і з більшою впертістю повторюється в наших часах — відповів Тертуліян: „Ми не є чужі життю. Здаємо собі добре справу з обовязку вдячности зглядом Бога, Господа, Творця; не погорджуємо жадним овочем Його діл, тільки вважаємо пильно, щоби не перебирати в них міри, ані їх надуживати. Отже не жиємо на цім світі без вашого ринку, торговиці, лазні, гостинниці, варстатів, заїздів, ярмарків та инших ваших уладжень. І ми також з вами пливаємо по морю, займаємося війсковістю, управляємо рілю, торгуємо, вимініюємо працю та віддаємо до вашого вжитку наші діла. Звідкіля отже можемо вам видаватися непожиточними для ваших справ, ми, що з вами і з вас жиємо — того не знаю“.
Тому то правдивий христіянин не тільки що не усувається від трудів земського життя й не зменшує своїх природних властий, але противно їх розвиває та удосконалює, гармонізуючи їх з надприродним життям, через що навіть і це природне життя ушляхотнює та дає йому дуже успішну поміч не тільки в духовнім й вічнім порядку, але також матеріяльнім і дочаснім.
б) котрий є також найліпшим і найбільше пожиточним горожанином.
Доказує цего ціла історія христіянства і його інституції, які аж по наші часи утотожнюються з історією правдивої цивілізації і дійсного поступу; а передусім святі, що їх Церква і тільки вона одна має так богато, котрі в найдосконалійшім степени осягнули ціль христіянського виховання й ушляхотнили та збогатили людську спільноту всякого рода добрами. Дійсно святі були, є і будуть завсіди найбільшими добродіями людської спільноти, як також найдосконалійшими взорами для людий всіх кляс і звань, всіх станів і умсвин життя, від простого селянина і рільника аж до ученого й літерата, від скромного ремісника аж до вожда військ, від звичайного батька родини аж до монарха, володаря племен й народів, від простих дівчат і жінок з домашнього укриття аж до королових і ціса-
