оглядом, то є відносно загального добра, держава має першенство перед родиною, яка саме в державі осягає відповідну собі дочасну досконалість.
Третою спільнотою, в якій чоловік через хрещення родиться до Божого життя ласки, є Церква, надприродна й загальна спільнота, спільнота досконала, бо має в собі всі засоби до своєї ціли, якою є вічне спасення людий — і тому в своїм порядку найвисша.
Завдяки тому виховання, яке обіймає цілого чоловіка, індивідуально й суспільно, у порядку природи й у порядку ласки, належить у відповіднім степени до тих всіх трьох спільнот, після взаїмного уложенняся їх властивих цілий, згідно з існуючим порядком Провидіння, що його установив Бог.
І так наперед належить воно в особливший спосіб до Церкви, з двох титулів надприродного порядку їй виключно самим Богом наданих, а тому безумовно висших від якогонебудь иншого титулу природного порядку.
Перший полягає на виразнім післанництві й найвисшій учительській повазі, даній їй через Божого Основника: „Дана мені всяка власть на небі й на землі. Ідіть отже, навчайте всі народи, хрестячи їх в імя Вітця і Сина і святого Духа, навчаючи їх заховувати все, що я заповідав вам. І се я з вами по всі дні, до кінця віків“. Тому учительському урядови уділив Христос разом з приказом голошення Його науки привілею непомильности; звідси Божественний Творець установив свою Церкву стовпом й твердинею Правди, щоби вчила людий Божої віри й стерегла її депозиту, собі повіреного, в цілости й ненарушимо, та кермувала й виховувала людий, їх товариства й діла в праведности обичаїв і чесности життя після норм обявленої науки.
б) Надприродне материнство.
Другим титулом є надприродне материнство, через яке Церква, непорочна Обручниця Христа, родить, кормить й виховує душі в Божім життю ласки через свої Тайни й свою науку. Той слушно твердить св. Авустин: „Не буде мати Бога вітцем той, що не хотів би мати Церкви матірю“.
Тому відносно властивого предмету свойого виховного післанництва, то є „відносно віри й науки обичаїв“, сам Бог зробив Церкву учасницею Божого учительства і з Божого дару вільною від блуду; звідси Церква є також найвисшим й найпевнійшим учителем та має ненарушиме право свободи навчання. З цего випливає безперечно, що Церква, як у своїм повставанню, так і в виконуванню свого виховного післанництва є незалежною від якої небудь земської влади й то не тільки в ділянці власного предмету, але також що до конечних й відповідних середників до сповнення своєї
