рогою, правдою і життям", не може бути повного й досконалого виховання, як тільки христіянське.
То вказує на найвисшу вагу христіянського виховання не тільки для окремих одиниць, але також для родин і для цілої людської спільноти, бо її досконалість не може не виходити з досконалости її членів, що на неї складаються.
Подібно, в світлі висше вказаних ясно й виразно засад, ясною стає, можна сказати, не даючася перевисшити велич діла христіянського виховання, як такого, що остаточно стремить до того, щоби запевнити душам вихованків найвисше добро — Бога, а людській спільноті найвисший степень можливого на тій землі добробуту. І то в спосіб зі сторони чоловіка найбільше успішний, через співділання з Богом в удосконаленню одиниць й цілої спільноти, бо виховання надає душам найперший, найсильнійший і найбільше тревалий напрямок життя, після знаного вислову Мудрця: „Молодець, що пішов по своїй дорозі, хочби постарівся, не відступить від неї“. Тому слушно каже св. Іван Золотоустий: „Щож є більшого, як провадити душі, як виробляти обичаї у молоді?“
Однак ніяке слово не виявляє так величі, краси й надприродної взнеслости христіянського виховання, як той надземський вислів любови, в якім Ісус Христос, утотожнюючи себе з дітьми, каже: „Хто одно з таких дітий прийме в моє імя, мене приймає“.
в) Поділ листу.
До кого належить виховання.
А) Взагалі