кою Святої Столиці й Церкви. Цей величавий образ, який тепер краще бачимо, бо близший до нас і зі згляду на обставини більше імпонуючий, був предметом подиву всіх часів, що досліджують й порівнують ріжні явища а в який спосіб могла Церква в тій царині тільки зробити; чудуються й зі способу, в який зуміла Церква відповісти повіреному собі Богом післанництву виховання людських поколінь у христіянському життю й уміла осягнути так світлі успіхи й овочі. Але коли збуджує подив те, що Церква потрафила в кождім часі зібрати коло себе сотні, тисячі, міліони вихованків свойого післанництва, то не менше повинно нас вдаряти, коли звернеться увагу на те, що зуміла она зробити не тільки в ділянці виховання, але також в ділянці правдивого і властивого образування. Бо коли могло заховатися тільки скарбів культури, цівілізації, літератури, то завдячується це тому становищу, через яке Церква в навіть найбільше віддалених і варварських часах, потрафила ясніти так великим світлом в царині літератури, фільософії, мистецтва, а особливо архитектури“.
Тільки могла й уміла зробити Церква тому, що її виховне післанництво розтягається також і на невірних, бо всі люди покликані до Божого царства й до осягнення спасення. Як у наших часах, коли Місії Церкви тисячами будують школи у всіх сторонах світа й у краях ще не христіянських, від обох берегів Ґанґесу аж по Жовту ріку та до великих островів й архипелягів Океану, від Черного Континенту до Огнистої Землі й до ледяної Аляшки, так у всіх часах виховувала Церква через своїх Місіонарів до христіянського життя і культури ріжні племена, які тепер становлять жристіянські народи цивілізованого світу.
Це ясно вказує, що правно, а надто силою факту, прислугує Церкві в особливший спосіб виховне післанництво і що для кождого розуму, вільного від упереджень, є не до поняття якийнебудь розумний мотив до спротиву, або ставлення Церкві перешкод в тім якраз і, якого благословенними овочами тішиться тепер світ.
г) Гармонія прав Церкви з правами родини й держави.