сердив ся. Напослі́д він так розлютува́в ся, що зірва́в ся з мі́ста, і ну товкма́чити жінку в поти́лицю, а сам одно́ примовля́: „Бо́гови! Бо́гови! Бо́гови! бі́сова дочка́!“
(Катеринодар. Р. 1895, червня 9. Записано мною від бувшого учителем Єйського оддїлу Івана Митровича Бровченка[1]).
Ішо́в плимі́нник з дя́дьком у Кущі́вку[2]) на я́рмарок заніма́(ць) ця краді́жкою. Іду́ть вони́, і ка́ждий про се́би ду́ма: дя́дько ду́ма, шоб плимі́нника пирихи(три*)ть, а плимі́нник — дядька. От вони́ підхо́дять під ца́рину, близ па́шні, ди́вля(ць) ця: мужи́к стої́ть, попа́сує во́лики, а на во́зі лижа́ло козиня́ (ви́дно, що в я́рмарок віз продава́ть). Плимі́нник і ка́же: „Дава́й, дя́д(ь)ку, укра́дим оце́ козиня́!“ Дя́д(ь)ко й ка́же: „Як же ми його́ укра́дим, як він біля во́за сиди́ть?“ Плимі́нник і ка́же: „Та ми його́ й на доро́зі укра́дим. Ти, дя́д(ь)ку, бири́ оди́н чо́біт, та оді́йдиш на пів-вирстви́ та й поло́жиш на доро́зі, а я дру́гий положу́ бли́жче“. Так і зроби́ли: дя́дько пішо́в упере́д і положи́в чо́біт на доро́зі, а сам схова́всь у па́шню; а плимі́ниик узя́в свій чо́біт, ви́марав у грязь і положи́в спереді мужи́ц(ь)кого во́за, сажні́в за п’яддися́т, а сам то́же схова́в ся. Мужи́к підпа́с во́лики, запрі́г, і іде́ собі́ з Бо́гом. Виї(ж)жа́ на доро́гу, гульк — лижи́ть чо́біт. Він подиви́в ся та й ка́же: „ниха́й йому́ біс! він уве́сь у грязю́ці: ни хо́чу я його́ брать!“ І пої́хав собі́. Під’їж(ж)да́ да́л(ь)ши, — коли лижи́ть дру́гий. Він і ка́же: „Це-ж тому́ па́ра!“ Та скорі́й (одпріг) одного́ во́лика. І взяв ски́нув на віз чьо́біт, та й ка́же: „Побіжу́, візьму́ і той!“ І побі́г наза́д. А плимі́нник уже́ його́ подобра́в і схова́всь у па́шню. Мужи́к добі́г до того́ міста́, гульк! — нима чьо́бота. Він і ка́же: „Щьо це за біс?“ і вирну́в ся наза́д до во́за. А дя́дько уже́ взяв і той чьо́біт і козиня́ з во́за, і схова́в ся у па́шню. Прихо́дить мужи́к до воза, глядь — нима ні чобота, ні козиняти, та й каже: „Оце так продав!“ І запріг во́лика, і поїхав назад до-до́му.
А дядько із плимінником зійшли́сь умі́сти, і пійшли́ у ближній лісо́к, і там зарізали ко-
- ↑ Перед сим я йому подав такий уступ з листа мого кореспондента Павла Константиновича Тарасевського з Валуйського повіту: „На щот Мико́ли тіко мо́жу о́т-шо сказа́ть. При́казка: Бо́же ми́лостивий, а ми лю́ди твої чії-ж-то Москалі це́-б-то посло́виця ви́гадана о́т із-за чо́го. Бага́то ду́мають так, шо він (Микола) завідує Москаля́ми, в ро́ді-б-то, як у ва́шого царя́ заві́дують князьзя́ сторона́ми ца́рства, або як енира́ли заві́дують полка́ми“.
- ↑ Кущівка — станиця Єйського оддїлу.
