Памятаю, що сю казку я чув в Воронїжчинї в 60-их роках з тою лиш одміною, що там, замість жидівського, оповідалось про старовірського Бога. Тодї оповідано, що старовірський піп своїм парафіянам казав у церкві проповідь про ті часи, „калі нє́-была, нї нєба, нї зємлі́, а стая́лі адьні́ плєтьні́“. Наш чоловік, переховуючись тут-же, на се одмовив: „А на чому-ж, батюшко, стоя́ли плетнї?“ Збентежений піп не став далї казати проповіди і звелїв замкнути чоловіка на ніч у церкву. Далї казка йде тако-ж, як і в поданім мною вариянтї. Порівн. Етноґр. Збірн. ст. 10, VI: „З подриґанієм“.
В. І. Даль в своїм „Толковомъ Словарѣ“ каже: „Гуменце в старовину вистригало ся на по́стригах при дорослости паробка взагалї; тепер-же селяне, що схиляють ся до старовірства, особливе-ж Нижегородцї, вистригають гуменце“.
Відповідний вариянт, поданий менї Павлом Константиновичем Тарасївським з Борисівської волости Валуйського повіту, має заголовок: „Шалапуцький Бог“. Сей Бог є не живою, як у Старощербинівцї, але мітичною істотою, і ідентифікуєть ся з дияволом. Опис його: „Чорний та у ширс(ь)ті́, кудла́тий“. Він виносить із шаплика усїм, хто чого хоче і скільки хоче. Коли той Бог раз вилїз з шаплика, наш чоловік „як маслону́в“ його макогоном, так він і „бу́лькнув“ у шаплик. Опріч того сей-же чоловік укинув у шаплик грудочку ладону, після чого Бог не міг уже вилїзти з шаплика, поки шалапути не перемінили воду на сьвіжу і не викинули геть ладону.
